Поради батькам гіперактивної дитини

Невгамовних, енергійних, дуже рухливих дітей називають гіперактивними. Проте не варто кожну дитину із підвищеною збуджуваністю та непростим характером зараховувати до категорії гіперактивних. Трирічний малюк, що буквально випромінює божевільну енергію, обожнює гамір та веселу метушню, – зовсім не вирок, а норма та привід для радості.

Головне питання, яке мають з’ясувати для себе батьки активного чада, – чи є такі особливості моделлю поведінки, або ж мають місце порушення функціонування мозку. Замість того щоб висувати припущення та здогадки, зверніться до кваліфікованого невропатолога, нейропсихолога – вузькі спеціалісти зможуть дати однозначну відповідь.

Симптоми гіперактивності

У повсякденному спілкуванні прийнято говорити про гіперактивність як відхилення в роботі нервової системи, що не зовсім правильно. Це компонент психофізіологічного розладу функцій мозку, що називається синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). Тобто, до наявних проблем можуть додатися труднощі із концентрацією уваги.

Розлад ніяк не пов’язаний із непослідовним вихованням, алергією, перенесеними захворюваннями тощо. У 95% випадків СДУГ унаслідується від батьків.

Симптоми дефіциту уваги як компонента СДУГ такі:

• Нездатність тривалий час зосереджуватися на предметі;
• Незібраність;
• Враження, що дитина не слухає вас;
• Не може слідувати інструкціям;
• Часто переключається з одного заняття на інше;
• Не любить складних задач;
• Забудькуватість, неуважність;
• Сторонній галас відволікає дитину.

Ознаки гіперактивності:

• Інтенсивні рухи кінцівками під час хвилювання;
• Підхоплюється з місця різко та часто;
• Надмірний біг;
• Галасливі витівки під час дитсадівських та шкільних занять;
• Ставить багато запитань, не дослуховує відповіді;
• Не може дочекатися своєї черги;
• Втручається в розмову.

При комбінованому типі розладу фіксуються ознаки гіперактивності та дефіциту уваги.

Як правило, симптоматика проявляється у віці до 4 років, а остаточний діагноз лікарі ставлять на етапі навчання у початкових класах. Згідно із статистичними даними, від 3% до 10% тих, хто навчається у школі, страждають від СДУГ, ознаки якого зберігаються до 16 років, а в половині випадків впливають і на доросле життя.

Гіперактивна дитина:що робити

Отож, у дитини діагностовано СДУГ. Не варто впадати в паніку, адже комплексний підхід до виховання, терпіння та прийняття чада таким, яким він є, – база для формування повноцінної, успішної особистості. На практиці це означає наступне:

1. Просвітницька робота: в обов’язки доктора входить допомогти батькам розібратися із поведінкою дитини, познайомити із методами психотерапії, варіантами корегуючих занять з гіперактивними дітьми.
2. Медикаментозне лікування синдрому показане в 75-80% випадків; іноді може назначатися і в юнацькому віці.
3. За необхідності – забезпечення відповідних умов навчання (клас для тих, хто наздоганяє основну масу учнів – у разі низької успішності та відсутності затримки розвитку).

Що радить доктор Комаровський

Відомий український педіатр Євген Комаровський користується заслуженим авторитетом у батьків: тверезість суджень, обґрунтованість методів та живий гумор лікаря дозволяють нам розібратися із непростими, на перший погляд, питаннями виховання та лікування дітей. Комаровський визначив десять правил допомоги дітям із гіперактивністю, що застосовуються також і до дітей без синдрому:

1. Щоб донести інформацію дитині, встановіть безпосередній (зоровий чи тактильний) контакт, усунувши подразники.
2. Встановлені батьками правила – постійні, конкретні та легкі для виконання.
3. Мінімізація ризиків на території, де знаходиться дитина.
4. Режим в усьому.
5. Хваліть та заохочуйте починання. Це сприяє утриманню тонусу уваги та тривалим заняттям.
6. Не перемога, а участь: відзначайте старання дитини, навіть якщо вони не були успішними.
7. Кожна дитина талановита: розвивайте уміння малюка, навіть якщо це – віртуозне миття посуду.
8. Енергію – в потрібне русло.
9. Збираючись у гості/кінотеатр/вилазку/похід, продумуйте деталі.
10. Батьки – теж люди. Використовуйте можливість відпочити без дитини, доручаючи її бабусям чи няні.

Гіперактивні діти не сприймають більшість правил (не стосується заходів безпеки) та не реагують на осуд, покарання. Тому замість неаргументованих заборон («Не стрибай») перемкніть увагу на щось інше («Давай покатаємо м’яча»). Ігрова організація дозвілля, різноманіття ігор, детальна інструкція та поступове ускладнення техніки – ось ваші інструменти впливу на гіперактивну дитину.