Чи потрібний тайм-аут у вихованні дітей? Користь і шкода від використання тайм-ауту.

Що ви робите, коли ваша дитина веде себе препаршиво - капризує, агресує, істерить і цим всім просто доводить вас до сказу? Можливо, ви зриваєтесь на ній самі, наприклад, криком, соромлячи за неналежну поведінку? Або мужньо терпите, намагаючись ігнорувати вибух дитячих емоцій чи відправляєте в кут або іншу кімнату, щоб вона подумала про свої жахливі дії?

Часто ми чуємо: "Якщо у дитини істерика, вибух емоцій, просто ігноруйте цей її стан або відправте в іншу кімнату на тайм-аут". Вважається, що такий підхід найкращий спосіб дати собі раду з проявами бурхливих дитячих емоцій, але чи дійсно це так? І кому в такій ситуації більше потрібен тайм-аут - дітям чи батькам?

За останній час термін “тайм-аут” став надзвичайно популярним як серед батьків та дошкільняток так і більш дорослих дітей. Насправді цей вислів було запозичено зі спорту, де він означав коротко термінову перерву в спортивному змаганні з метою відновлення сил, обговорення подальшої стратегії гри та піднесення командного духу. У виховному ж процесі “тайм-аут” втратив своє першочергове значення і швидше означає ізоляцію дитини на певний час, яка на думку дорослих, погано себе поводить. Тобто, це такий собі спосіб заспокоїти дитину, привести її до тями.  В тайм-ауті мається на увазі, що дитина повинна самостійно подумати над своєю поведінкою, прийти до висновку, що вона зробила не так, і потім першою піти миритися до батька чи матері.

Але, в одних дітей, якщо поставити їх в кут, або відправити в іншу кімнату, фрустрація лише посилиться! Інші діти дійсно дуже швиденько змінюють свою поведінку і зі словами: "Ой, мамусю, вибач мене, я так більше не буду, я тебе люблю! Тільки не гнівайся на мене!" - біжать до мами.

У випадку, якщо дитина добре усвідомлює свої емоції та переживання, що буває досить рідко особливо серед дошкільнят, вона дійсно може самостійно впоратись з вибухом своїх почуттів і пройти повний цикл від гніву до сліз і вийти зі своєї кімнати спокійною. Тоді дійсно тайм-аут має сенс.  Проте, значно частіше відбувається так, що дитина "заспокоюється" і змінює свою поведінку не через те, що вона її переусвідомила, зрозуміла в чому її дії були неефективними та недоречним, а через СТРАХ НЕПРИЙНЯТТЯ і ПОКАРАННЯ з боку дорослих, а також через СИЛЬНУ ТРИВОГУ БУТИ ПОКИНУТОЮ.

Якщо ви часто відправляєте дітей на тайм-аут, обов'язково враховуйте той факт, що залишившись наодинці в своїй кімнаті, ваші діти не стільки будуть думати про свою поведінку і як належним чином її можна було б виправити, скільки мовчки і непомітно для себе і для вас почнуть озлоблюватися, паралельно страждаючи від почуття провини. Вийшовши з тайм-ауту, вони навіть можуть з впевненістю завірити вас: "Мамо, я так більше не буду", а на наступний день зробити те ж саме. Не тому що вони поставили собі за мету нашкодити вам чи помститись, а тому, що непроговорені, не пережиті емоції шукають свого виходу.

Тайм-аути можуть допомогти в короткостроковій перспективі з обов’язковим проговоренням того, що відбулося, в подальшому, коли дитина заспокоїться. Проте, в довгостроковій перспективі вони можуть лише нашкодити.

Що доцільно зробити ЗАМІСТЬ тайм-ауту:

1.  Якщо відчуваєте, що ось-ось «зірветеся з котушок», візьміть тайм-аут для себе, але обов‘язково запевніть дитину, що ви скоро повернетесь, що вам необхідно заспокоїтись. Дуже часто, коли дитина кричить, ми починаємо кричати у відповідь. Справа в тім, що діти натискають на больові місця всередині в нас, адже всі ми живі люди! Зробіть крок назад, прийдіть до себе, це необхідно, щоб повернути собі здатність потурбуватися про дитину, не нашкодивши їй.
2.  Завжди ПЕРШИМИ повертайтеся до дитини, не осуджуючи і не критикуючи, дайте їй зрозуміти, що з вашими стосунками все гаразд: щоб не відбувалось, як би ви не гнівалися, якою б поганою не була б її поведінка, ви її любите і залишаєтесь її мамою чи татом. ЦЕ ЗАВЖДИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДОРОСЛОГО - ВІДНОВЛЮВАТИ І ПІДТРИМУВАТИ ВІДНОСИНИ З ДИТИНОЮ, тому що ведучий у стосунках - ДОРОСЛИЙ. Не дитина повинна вас розуміти, а ви дитину!
3.  Допомагайте дитині виплакати сльози смутку і розчарування. Залишити її одну в кімнаті - значить залишити її один на один зі своїми емоціями, переживаннями, з якими вона і так не знає, що робити.

"Давай собі раду з цим всім сама, ти мені така не потрібна" - приблизно так це сприймає дитина. Насправді ж батьки повинні допомагати дитині справлятися зі своїми емоціями і  правильно висловлювати їх, називати своїми іменами, врівноважувати, закладаючи таким чином базу емоційного інтелекту.

Що ж робити в момент дитячої істерики?

У випадку, якщо має місце насильство стосовно вашої дитини, або навпаки ваша дитина проявляє агресію до когось іншого, наприклад, діти не поділили іграшку на дитячому майданчику, розберіться з цим без зайвої риторики. Це робиться з метою безпеки дітей.

Найбільш доцільні ваші дії за таких обставин:

• візьміть ситуацію під свій контроль, менше слів, більше дій;
• розділіть дітей, якщо вони б‘ються, не дайте їм можливості  завдати якоїсь шкоди одне одному;
• приберіть із зони досяжності небезпечні предмети;
• не намагайтеся врозумити дитину, чи почати її виховувати, коли вона в емоціях. Це не час вчити, розбиратися в деталях чи читати нотації! Завжди пам’ятайте - істерика не є раціональною. Поговорите про все, що відбулось, коли дитина заспокоїться;
• категорично уникайте слів типу: "Все, з мене досить! Все кінець! Іди звідси і не повертайся! Я не хочу тебе більше знати! Ти мені не потрібний! Ти погана дитина!"
• міцно пригорніть дитину до себе, навіть, якщо вона пручається і виривається. Це стосується в першу чергу дошкільнят. Можете сказати щось на зразок: "Тихенько, щось пішло не так. Це не те, чого  ти хотів. Це так сильно засмутило тебе. Я розумію тебе, і т.д." Чим спокійнішими будете ви, тим швидше заспокоїться дитина.
• навчіться бачити, що за істерикою завжди стоїть сильна фрустрація - невиправдані дитячі надії та сподівання, а часом і зраджені очікування. Насправді, чим краще ми розуміємо своїх дітей та власну поведінку, тим менше в них буде причин для вередів та істерик.

Сімейний психолог Наталя Гаєвська