Чи достатньо на сьогоднішній день у суспільстві приділяється уваги емоційному вигоранню у батьків? Справа в тому, що цей термін, синдром емоційного вигорання, традиційно прийнято застосовувати для фахівців так званих «допоміжних» професій: соціальних працівників, психологів, медперсоналу, освітян, тобто, тих, хто тривалий час проводить у взаємостосунках з іншими людьми.
Переважно молоді батьки, зокрема, мами, коли починають скаржитись на свій пригнічений психоемоційний стан після народження дитини та, знаходячись тривалий час у декретній відпустці, у відповідь можуть почути поради на зразок: «візьми себе в руки», «не розкисай», «іншим ще важче, але нічого – справляються», «тобі нема чого нарікати, ти цілими днями сидиш дома» тощо. Але чи дійсно варто не звертати увагу на свій стан, думаючи, що само собою все утрясеться, чи все ж таки нехтування своїми потребами може призвести до серйозних наслідків?
Що ж таке синдром емоційного вигорання у батьків? Спробуємо розібратися.
Синдром емоційного вигорання у батьків — що це таке?
Це стан, що розвивається переважно у молодих матусь, які знаходяться в безпосередній залежності від дитини, що є багато в чому безпомічною і потребує постійної уваги та турботи. Тобто, мама тривалий час перебуває в таких умовах, коли вона бере на себе повну відповідальність за дитину. Вона повинна знати, як справлятися з нею, вміти знаходити вихід із різних, часом досить неоднозначних ситуацій, і в жодному разі не повинна сама занепадати духом. І от усі ці постійні "повинна, повинна, повинна" і створюють тривалий стрес, який зрештою починає підточувати нервову систему такої матусі.
Етапи емоційного вигорання
У розвитку синдрому емоційного вигоряння розрізняють три фази:
ПЕРША ФАЗА — стенічна, або як її ще називають фаза витримування. Це період, коли мама вже достатньо втомлена, їй важко, але вона ще справляється зі своїми обов’язками в основному за рахунок власного почуття обов’язку, за рахунок того, що «я повинна», «хто, як не я», «іншим ще важче, ніж мені», «я ж так хотіла цієї дитини, потрібно тепер справлятися». Тобто, жінка в цій фазі зусиллям волі бере себе в руки і намагається справлятися зі своїми труднощами. Такий стан може тривати досить довго, і якщо немає додаткових стресових моментів, то в такому стані людина може функціонувати роками.
На цьому етапі хочеться побільше спати, відпочивати, «відключатися», і чим ця стадія є «доброю» — якщо вдається достатньо відпочити, молода мама може практично повністю відновитися і з новими силами прийнятися за свої обов'язки, отримуючи від них попереднє задоволення та насолоду. Але, на жаль, ніхто з нас не застрахований від додаткових стресів, і от коли на такий стан перевантаження накладається ще який додатковий фактор, як хвороба, проблеми на роботі, житлові та побутові негаразди, розпочинається друга фаза емоційного вигорання.
ДРУГА ФАЗА — астенічна, або фаза невитримування, коли людина не в стані справлятися зі щоденним навантаженням. Тобто, для психоемоційного вигорання достатньо накопичення стресових ситуацій: соціальних, побутових, міжособистісних, які залишаються без вирішення. Це призводить до виникнення другої фази, коли жінки починають відчувати, що дитина їх не радує, немає легкості, нема задоволення від спілкування з нею.
Наприклад, якщо дитина капризує, відразу не приходять у голову ідеї, як її переключити чи забавити, перевести ситуацію на жарт, то мама схильна агресивно відреагувати, «построїти», строго і жорстко настояти на своєму. Будь-яке відхилення від запланованих на день дій починає дратувати. Звичайно, молоді мами помічають, що погано контролюють себе, дратуються з приводом і без, не дають собі ради із, здавалося б, найпростішими речами. Це відповідно викликає відчуття провини: «я погана мама», «я не справляюсь, от інші можуть, а я ні» і все в цьому ж дусі.
Насправді почуття провини ще більше виснажує, бо, як правило, сам інцидент вже може бути давно вичерпаним, а самозвинувачення з приводу власної поведінки ще довго можуть не давати спокою. Відповідно самооцінка та впевненість в собі такої мами падає, що відразу ж відбивається на дитині, на їх взаємостосунках. Дитина завжди відчуває в якому стані ви перебуваєте, відчуває вона і вашу невпевненість, що призводить до виникнення тривоги у неї, її лякає ваша пригніченість, «що з моєю мамою? Вона завжди така велика і сильна, що зараз трапилось? Що не так? І що тепер буде зі мною?». Звичайно, дитина, особливо немовля, не в змозі вербалізувати свої відчуття, але приблизно так можна описати її стан. Це впливає на поведінку дитини, вона стає більш некерованою, капризною і «нечемною», відповідно, це ще більше дратує маму, яка знову ж таки зривається на дитині. Ми отримуємо замкнуте коло з міксу роздратувань, невпевненості, втоми, низької самооцінки, поганої поведінки дитини, осуду оточуючих.
Наслідки емоційного вигорання
Фізичне здоров'я
Сильно погіршується здоров'я, бо з такими нервовими перевантаженнями падає імунітет і стає легко підхопити вірусне захворювання, також ускладнюються хронічні недуги.
Суб’єктивно людина відчуває важкість у тілі, є ніби неповороткою, відсутня енергія, з'являються проблеми зі сном та харчовою поведінкою (переїдання чи навпаки повна відсутність апетиту), зниження сексуального бажання, наприклад, жінці може бути неприємно, коли чоловік її обіймає.
Психоемоційне здоров'я
Якщо на стенічній фазі, коли мама ще більш менш тримається, не додати їй ресурсу, то тоді є великий ризик перейти на астенічну стадію, тобто стадію нервового виснаження, або іншими словами – неврастенії, коли в людини з'являється повне психоемоційне виснаження. У цьому стані будь-яке завдання чи проблема, навіть звичайні побутові, можуть викликати відчай, безпорадність чи просто апатію, «руки опускаються».
Емоційно – нічого не радує, дитина не викликає захоплення, спілкування з нею позбавлене позитивних емоцій.
Одним із характерних признаків астенічної фази є так звана парадоксальна крива втоми, яка на відміну від нормальної кривої втоми, коли ми зранку прокидаємось повні сил та енергії, які планомірно витрачаємо на протязі цілого дня, то в цьому випадку ми зранку відчуваємо себе абсолютно розбитими і знесиленими. Протягом дня це все якось розрухується, і ближче до вечора людина почуває себе перезбудженою, що приводить до проблем зі сном.
Молоді мами часто розповідають, що їм дуже сильно хочеться спати, але в той час, коли дитина засинає приблизно о 21-22 год., вони часто сідають за свій комп'ютер і сидять в інтернеті до 2-ї, а часом і до 3-ї год. ночі, тим самим намагаючись хоча б віртуально бути включеними в ритм життя, якщо це не вдається в реальному житті, що призводить до ще швидшого нервового виснаження.
Якщо таку маму залишити без допомоги та підтримки, то рано чи пізно наступить ТРЕТЯ ФАЗА емоційного вигорання – деформація особистості, яку можна охарактеризувати як «відключення» почуттів та емоцій. У такої жінки зникає емпатія та співпереживання, включається психологічний захист – «це не я така погана, що не можу ні з чим справитись, а вони (діти, чоловік, колеги по роботі…) доводять мене своїми вимогами», бо довго терпіти почуття провини та власної безпомічності не під силу нікому. Як наслідок з'являється неприязнь до власної дитини, спілкування з якою перетворюється з людського в контролююче, часто з образами, приниженням та агресією.
Слухаючи розповіді своїх клієнтів про їх нещасливе дитинство, я завжди ставлю питання, у яких умовах (побутових, міжособистісних) жила на той час сім’я, бо досить часто причиною таких деструктивних взаємостосунків є не «погані» батьки чи «погані» діти, а психоемоційне вигорання у перших і відчуття незахищеності та непотрібності, як наслідок, в інших...
Сімейний психолог Наталія Гаєвська
Поділитись:
Також дивитись
