Як повинні поводитися батьки, щоб навчити дитину справлятися з небезпечними ситуаціями
Напевно, складно знайти батьків, яких би не турбувала безпека власних дітей, і тих, хто хоча б раз не замислювався, як вберегти дитину від зовнішніх небезпек, щоб з нею нічого поганого не трапилось. Тим паче, що суспільство, у якому ростуть наші діти, далеко не завжди є надійним та привітним.Тому батьківські хвилювання не є абсолютно безпідставними і лише зростають з усвідомленням того, що саме їхня дитина може:
- ненароком стати жертвою нещасного випадку,
- піти з незнайомцем, спокусившись обіцянками чужої людини зі злими намірами,
- не захистити та не відстояти себе,
- стати жертвою насильства і бути згвалтованою,
- загубитися і не знайти дороги додому,
- вистрибнути на проїжджу частину в невідповідному місці, що може призвести до трагічних наслідків,
- і т.д.
Часто хвилювання за дитину не зникають навіть тоді, коли вона в цілковитій безпеці і під наглядом дорослих. Існує чотири найбільш типових сценарії, як батьки дають собі раду з власними страхами та тривожністю за благополуччя малюка. Спробуємо їх проаналізувати та вибрати оптимальний.
ПЕРШИЙ СЦЕНАРІЙ:
Батьки у всьому намагаються контролювати дитину, всюди її супроводжуючи і ні на мить не залишаючи без нагляду, та вимагають детального звіту практично за всі її дії та вчинки.
Насправді, таким чином батьки швидше турбуються про власний спокій, а не про безпеку дитини, адже син чи донька поруч, отже нічого поганого статися не може. Проте доброго в цій ситуації все ж таки мало, бо проконтролювати абсолютно всі кроки дитини нереально. До того ж для неї це так звана «ведмежа послуга», адже дитина не матиме змоги навчитись покладатися на себе саму, адекватно та самостійно оцінювати рівень потенційної небезпеки, оскільки буде впевнена, що десь поруч є мама чи тато, які в будь-який момент прийдуть на допомогу. Тому на свої сили не знатиме, як розраховувати, бо в свій час була позбавлена такого досвіду, навіть, якщо дорослі розповідали і наголошували, що робити в разі небезпеки, це не матиме суттєвого впливу.
Важливо зауважити, що дитина, яка була постійно під контролем та наглядом батьків, опинившись сам на сам у небезпечній ситуації, часто виявляється нездатною здійснити навіть елементарні кроки для власного порятунку.
ДРУГИЙ СЦЕНАРІЙ:
Батьки дозволяють дитині діяти самостійно, наприклад, гуляти без нагляду дорослих в потенційно небезпечних місцях, здійснювати покупки в тому числі і в інтернет магазинах, спілкуватись з малознайомими людьми, намагаючись не думати про можливі негативні, а часом і трагічні наслідки таких дій.
Часто таку власну безпечність дорослі пояснюють тим, що від надміру негативних думок та очікувань нікому не є добре, отже варто мислити позитивно, оскільки це “притягує хороші” події в життя, насправді, відверто ігноруючи можливі небезпечні ситуації, в які дитина може втрапити.
На відміну від попереднього сценарію, дитина, хоч і має певну свободу дій, проте також позбавлена можливості адекватно оцінювати наскільки безпечною чи небезпечною є ситуація навколо неї, оскільки батьки схильні применшувати потенційні проблеми. Це така собі “позиція страуса” — якщо ми не помічаємо небезпеки, то її не існує, а насправді, своєрідний психологічний захист від власної тривоги чи безсилля. Діти батьків, які дотримуються такого сценарію, схильні або не помічати, ігнорувати небезпеку, або переоцінювати свої сили, зайвий раз наражаючись на ризик потрапити в халепу.
ТРЕТІЙ СЦЕНАРІЙ:
Обговорювати разом з дитиною небезпечні, загрозливі події, описуючи причини, що призвели до них, та негативні наслідки у згущених фарбах.
Тим самим дорослі намагаються викликати у дитини страх до них, щиро вірячи, що, якщо дитина буде боятися таких ситуацій, то це спонукає її бути більш пильною та обережною і обов’язково знайти спосіб, як їх уникнути.
Насправді ж зовсім по-іншому все виходить — зазвичай, опинившись в небезпечній ситуації, такі діти лише ціпеніють від жаху, не в змозі подбати про себе та свою безпеку.
Усі три вищеперелічені сценарії деструктивні. Жоден з них не готує дитину до зустрічі з реальною небезпекою, зате є своєрідним захисним механізмом психіки батьків, що покликаний вгамовувати страхи і тривоги, адже і дорослі часто можуть відчувати себе безсилими та незахищеними.
ЧЕТВЕРТИЙ СЦЕНАРІЙ:
Найбільш доцільний сценарій поведінки батьків, коли мова йде про безпеку дитину.
Це, коли дорослі говорять з дітьми про безпечні і небезпечні ситуації, проте, залишаючись адекватними, тобто, зайвий раз не нагнітаючи страхів, але і не нехтуючи імовірними загрозами. В основі таких бесід лежить не: «Я тобі забороняю...», «Тільки спробуй до когось підійти і тоді я тобі...» і т.д., а чітка стратегія, що дитина має РОБИТИ, сам на сам опинившись в потенційно небезпечній ситуації.
Наприклад, ознайомлюючи дитину із правилами пішохідного переходу дорослі чітко і спокійно дають зрозуміти, що перш за все потрібно дочекатися зеленого сигналу і тоді йти. Якщо світлофора немає, варто подивитися направо, наліво, переконатися, що дорога безпечна, і тоді вже рухатись вперед. Батьки не залякують дитину страшною машиною і трагічними наслідками ДТП, а чітко дають інструкцію, що потрібно робити на перехресті, щоб безпечно самостійно перейти вулицю.
ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ САМОСТІЙНО СПРАВЛЯТИСЯ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ СИТУАЦІЯМИ
Аналогічно і з усім іншим — батьки дають чіткі, прості і, головне, зрозумілі для дитини правила, від яких часто залежить не лише благополуччя, але і її життя:
- що робити в разі загрози
- кого кликати на допомогу
- куди звертатись і чим реально можна зарадити собі в скрутних обставинах.
Крім того варто і дитину спонукати самостійно аналізувати наслідки тих чи інших дій. Це дозволить їй бути більш відповідальною за власні вчинки. Можна практикувати у формі гри навіть із зовсім маленькими дітками, використовуючи звичайні іграшки. Наприклад, вам потрібно навчити дитину 4-5 років не розмовляти з незнайомцями, якщо раптом вас не буде поруч. Запропонуйте дитині обрати дві іграшки, нехай це будуть два ведмедики, один менший, а другий більший: перший — “свій”, а другий — “чужий”. А тепер змоделюйте ситуацію максимально схожу з реальною: “чужий” ведмедик хоче почати розмову з “нашим” ведмежатком, що вже потенційно є загрозливим, бо “чужий” може скривдити, зробити боляче, кудись забрати. Як правило, дитина асоціює себе з “нашим” ведмежатком і програє для себе безпечний варіант розвитку подій, наприклад, покликати на допомогу, або втекти, тим самим фіксуючи для себе, що потрібно робити в схожій ситуації в реальному житті.
Часто під час гри дітки ставлять багато запитань, наприклад, а що, мама ведмежатка його не врятує? І ми пояснюємо, що мама може не встигнути, може бути заклопотана, бути на роботі або ще десь, тим самим підштовхуючи дитину до розуміння, що часом потрібно покладатись лише на власні сили.
Головне, батькам самим не лякатись загрозливих і небезпечних ситуацій у житті, тоді і в дітей буде значно менше проблем з власною безпекою.
Сімейний психолог Наталія Гаєвська
Також читайте:
- Кіднепінг, або викрадення дітей: про що обов’язково має знати дитина
- Наскільки ви хороша мама, або як навчитися справлятися з батьківською тривогою?
- 7 простих правил безпеки дитини в інтернеті
- Безпечне літо. Пам’ятка безпеки батькам та дітям
Поділитись:
Також дивитись
