Чому важливо навчити дитину будувати власні кордони та поважати кордони інших

У попередній статті я приділила багато уваги темі дитячої безпеки, оскільки за останній час це питання стає все більш актуальним. Усе частіше в соцмережах і на батьківських форумах можна знайти мало не покрокові інструкції, що робити, щоб дитина не загубилася, її не викрали, не пограбували, не вчинили насильство і т.д. 

Однозначно, що такі інструкції є важливими, цінними і потрібними, оскільки дають дитині чіткий алгоритм, як поводитися у громадських місцях, з незнайомцями та в непередбачуваних ситуаціях. Однак навіть найкраща, досконало продумана схема поведінки не спрацює, якщо не буде основного — чіткого розуміння ВЛАСНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕЖ. Це внутрішнє підґрунтя, на якому із впевненістю можна вибудовувати правила поведінки в нестандартних, потенційно небезпечних ситуаціях.

Уміти відстоювати психологічну безпеку та власні кордони

Цілком закономірно, що загроза фізичній безпеці виникає значно частіше, якщо дитина не вміє відстоювати свою ПСИХОЛОГІЧНУ БЕЗПЕКУ. Тобто сказати вчасно «ні», не піддатися на маніпуляції, не посоромитися і закричати або попросити про допомогу в разі небезпеки, відмовитися від ідеї подивитися по-ближче залишені без нагляду речі тощо. 

Якщо з самого малечку дитина звикла, що її думка нічого не варта, її речі будь-хто може без дозволу брати, в сім'ї з нею не прийнято рахуватись, є хтось, хто знає краще, що їй робити (відчувати / думати), — вона ймовірніше стане жертвою насильства, аніж та, хто має досвід самоповаги. Саме батьки закладають це. 

Ось кілька важливих моментів, на які варто звернути увагу батькам, щоб навчити свою дитину встановлювати і поважати власні психологічні межі та межі інших.


  • 1. Визначіть і опишіть те, що є НАЙЦІННІШИМ для вас, вашої дитини і кожного члена сім'ї. Такі речі є в кожного — це те, що без перебільшення є частиною нас. 

Це можуть бути: особистий простір, матеріальні речі і те, як ми їх використовуємо, час сну і їжі, робота, гроші, віросповідання, здоров'я, продукти (хочу — їм, хочу — не їм), стосунки і т.д.

Важливо записати або озвучити всі речі, нехтування якими з боку інших заподіюють біль і страждання. Таким чином ми формуємо свої особисті межі, куди поміщаємо все цінне для нас, — те, що вважаємо своїм

Чітко окреслюючи власні межі і допомагаючи дитині визначити її кордони, ми одночасно полегшуємо наше спілкування. Щоб розуміти один одного, не потрібно кричати або повторювати по кілька разів одне і те ж.

— Сонечко, ти розумієш, що це мій планшет?
— Так, розумію.
— Добре, тоді поклади на місце.


  • 2. Захищайте «своє» і відразу кажіть «Стоп», не доводячи ситуацію до вибуху. 

Як тільки ми відчуваємо загрозу, коли хтось наближається до того, що є цінним для нас, спрацьовують «сигнальні вогні» — ми відчуваємо гнів, страх, відчай, розпач... Ці ж емоції проявляють інші люди, коли щось загрожує їхнім цінностям, — це сигнал, що в небезпеці щось дуже важливе.

Від вміння вчасно сказати «Стоп» залежить наша безпека і самопочуття.


  • 3. Захищайте перед іншими цінності і принципи дитини.

Залишайтесь на боці дитини, навіть якщо її цінності здаються вам дивними та недоречними. 


  • 4. Визначте і відразу домовтесь, що ви будете робити в ситуаціях, коли дитина вирішить порушити чужі межі.

Наприклад, для найменших, якщо малюк тягнеться до чужого, варто сказати: «Стоп! Це чужа річ». Можна допомогти дитині запитати дозволу: «Чия ця іграшка? Можна мені погратись нею?»

Якщо господар дозволив, ми говоримо, що можна погратись. Якщо ж не можна — то не можна, навіть якщо це викличе бурхливий протест. 


  • 5. Дозволяйте дитині самостійно діяти в межах її психофізіологічного розвитку.

Не зупиняйте постійно і не лякайте небезпекою на кожному кроці. Їй необхідно отримати власний досвід під вашим турботливим, а не тривожним чи авторитарним наглядом.

 

Наталія Гаєвська   Сімейний психолог Наталія Гаєвська

 

  

 

 

Ця стаття була корисна?

Поділитись: